Журнал Всесвіт надрукує український переклад творів бельгійського поета Марка Брата

У жовтневому номері найстарішого українського журналу іноземної літератури “Всесвіт” буде надрукований переклад на українську збірки поезій бельгійського поета Марка Брата.

З дозволу головного редактора журналу “Всесвіт” ми маємо можливість вже сьогодні познайомитись із вибраними творами збірки “Спів поета”, які із французької переклала Єлизавета Драч.

Марк Брат, або Марсель Моріс Брат народився 7 липня 1925 року в Ньювпорті в родині підрядника, політика-ліберала та есперантиста Леона-Жозефа Брата і католички Берти Лоб’юк. Після того, як Марк Брат втрачає матір у віці всього 12 років, він починає писати поезію. Окрім смерті матері на поета також значно вплинули події Другої світової війни. У 1942 році його старшого брата заарештовують за участь у русі супротиву. На тлі цих подій Марк Брат стає ярим комуністом і навіть вступає до КПБ. У роки війни у автора формуються політичні погляди і він бере активну участь у супротиві.

Починаючи з 1945 року він публікується в різних газетах і навіть стає головним редактором деяких видань. Повоєнні роки в житті автора можна характеризувати причетністю як до культурної, так і до соціальної тематики в творчості: Марк Брат отримує нагороди за патріотичні вірші та займає перші місця на фестивалях демократичної молоді.

Упродовж багатьох років поет створює культурні організації, такі як «Ars et Cultura», «Masereelfonds» та багато інших. Окрім великого внеску в культурне та соціальне життя Бельгії, він також подорожує країнами Європи, зокрема, Іспанія стає його другою домівкою. Він обожнює і перекладає Лорку, а також робить переклади з німецької та французької.

Поетична творчість цього непересічного автора вражає оригінальністю стилю, майже повною відсутністю пунктуації та яскравою метафоричністю. Через смерть матері автор майже у кожній поезії аналізує й універсалізує поняття часу: майбутнє, минуле і теперішнє завжди існують паралельно у його творах. Він часто грає з різними часами дієслів, показуючи швидкоплинність нашого життя. Серед метафор простежуються біблійні мотиви, тема наслідків Другої світової війни, також багатогранність природи й людини, а наскрізною темою є смерть; протиставлення світла і пітьми, яке порівнює життя і смерть, а також тема життя без коханої людини — це найпоширеніша тематика у збірці «Спів поета».

Марк Брат не тільки видатний поет, він борець проти ядерного озброєння, європейський політик, нагороджений численними політико-соціальними й літературними відзнаками в багатьох країнах Європи та пострадянського простору. До останніх днів свого життя він продовжує засновувати організації, які займаються підтримкою його однодумців у різних сферах життя по всьому світу. Марк Брат пішов із життя у віці 77 років у 2003 році.

 

Марк Брат

Спів поета

 

1

Існує

десь безмежжя

з маленьких слів

перстів

замлілих і тонких

подібних до рідіючих підлісків

десь книга є

із сотні тисяч слів

та я забув їх

панує там

безмежжя

кохання.

 

2

Чорнилом незримим

неписане

із хмарою в обіймах

підкорюючи гору проти вітру

із думкою

про світло нетривке

в очах

прибулий

розкопуючи вежу Вавилонську

хибку махину

гробниці в попелі

вигнанець

зачинить вхід в сьогодні

постукає у двері Храму на смерканні

вітаю

незнайомець

у лабіринту млі що зветься Я

назви мені пароль

твій шібболет

що зв’язує Йордану береги

і слово брата мов

твоє

година позабула що є час

о зринь нарешті зринь

те слово

що лад несе і світло

те слово у пітьмі.

 

3

Сестриці хмурі мотилів

без зайвих слів уздовж лісних шляхів

зникають у жахів ярах

мовчить і сонце через страх

і про розраду кілька слів

утіль в луну утрачених всіх літ

бо ти либонь самотній пак

поміж блакиті й білини

од крил твоїх.

 

4

Повім історію як море ряботіли

з паперу човники-вітрила

уздовж срібнастих берегів

колись я край твоїх мостів

тисячу літ був вартовим

під аркою зі світла у тіні оксамиту

був край твоїх вхідних воріт

і без кінця ввірялась ніч

змарнілій тіні хворобливій

зостались лиш поля зерна хіба

із чадом розжарілого металу

за днями прийшлості пречистая журба.

 

5

Повільне

танго смутку

вино зневіри чорно-сіре

мандруючи

містами літ забутих

тодішніх друзів спом’янути

чия погибель повз пройшла

в

саду мелодій цих

барокова рида любов

Кореллі струни рве свої

чекаючи

все тижнями й роками

повільне танго смутку

сутужне танго Аушвіц.

 

6

Тут мають гучно литись голоси

обпаленої кам’яної брили

яка не мислить про вапнянії гробниці

захмелені од цифр і затій

од мрій і од безсоння

не мислить як байдуже травці тій

що в щелепах поснулих жеребців

ні про осколки вічок що їх дзвоник сіє

зірками на спустошені доми

і між туманних слів міських п’яниць

тут має появитись

за допомогою косинця ладний та

рівносторонній правильний трикутник

із мудрості

краси

&

могуття.

 

7

Осінь забута

мене наздогнала

як сонячну чашу до дна осушивши

хмура і словом і рухом

носить убір шелесткий

і ремінь зі шкіри злотий

млою і слізьми несеться

вбік вороної зими

де чекає на мене голуб сніжни́й

смута і злість із ножами в руках

історія ця про всіх нас

тисячі схожих існує таких

когось випадково стрічаєм ураз

гадаєм гадали

заплачемо втратили спокій померли

що ж трапляються речі такі.

 

8

Дівчи́на

їй милі потяги і квіт

і миготливий сонця світ

у вородоростях риб політ

і повні вод лункії дзвони

рожеві вóвняні хмарки

де відтіняються барвистії бузки.

у ній живе дівчи́на що обрати не змогла

між запитань полум’янистих і зневір

лише на арфі поодинчий лемент струн

і стрічка мається у вітті на воді.

 

9

Уперше

прокрався я в її думки:

лунав загублений там дзвін

прудкої миті острівок

чи не з хирлявих я стеблин

один з юрби

нехай поранення себе збере у шрам

в маленькій хаті що без вікон і без рам.

 

10

Дозвольте нам його послухати іще

багрянь собою барвить час

і слово повнить через край собою слух

дозвольте ще

йому питання виголошувать жалкі

і шлюбне ложе позабуть

бо у самотності існує тільки шум

дозвольте ввести в нього крапельку

жаги

любов люстерко

низько лине птах

і лине він на захі

 

11

Урешті місяць

саван свій прекрасний скинув

на жовтім човнику маленькому пливла

любов із рухами неспішними

в серпанку повному журби

що тьмяна і погасла ніби

світло кришталеве

журба незнана для людини

вигадане сонце.

 

12

Вбий мене лишень якщо мене увічниш

позабудь мене лишень якщо навік

не збувай мене як слово непотрібне

в синім потязі забутім

порятуй порятуй

із лихого лабіринту

цих питань

позови його поруйнуй його оживи його

збережи його у своїм домі.

 

13

Він думав

що якщо він матиме лишити

цей світ

йому здалося неможливим

переписати все з нуля

у іншім світі.

 

14

Ми говорили

про надлишок

всеосяжний

про нестачу

в кільці із дат

і днин

що лишиться на згад

зітруться

місяці й роки

й віки

зголили цифри

любували цілували імена

а пам’ять стерли.

 

15

Цей світ невже єдиний він

в якім ми живемо вмираєм

і звідкіля поморені злітаєм

немов у чорному авто

невже слова хоча би ці

і ними списаний папір

є стягом нашим у руці

із котрим ми ідем життям.

 

16

Відправлюсь я в своїх словах

як в білім човнику нетліннім

усіх з минулого забуду

твої сумнії очі губи шкіру

і справді йти зі світу ще зарано

та жить без тебе вже запізно в нім

для тебе власними словами

побудував новенький дім

послухай о я вже його покинув

я справді вже покинув

це тіло повне болю і страху

слова засніжені з минулого мого.

 

17

Чи ти була колись в тунелі чорнім вже

із тисячами лун тебе самої

що їх ніхто не чув бо ти одна

чи вже чекала у тюрмі на страту ти

коли жадається все більше кожна мрія

чи ти була у тих часах часах забутих

коли любов так м’яко ніжила нас двох

у тих часах подібних сходу сонця.

 

18

Він стиснув її длань

і крізь той час

мовчання

переплавилось в мовчання

він стиснув її длань тривожну

і поза рамками

і поза пережитим

з усіх сумнівних слів

між

білиною ва́пна

і загином.

 

19

Всередині

маленького блакитного екрана

його ти маєш змогу здарувать

слова туманно перелинуть

у запах спогадів

де чи то я зустрів її чи то до неї говорив

і ції згадки їй вщипнуть смішливі губи.

 

20

У серці

ночі

є кармін бездонний

жаркої ружі

у пітьмі

наосліп виявляти знаки

які нам ще розгадувать

персти подібні до повзучих звуків

і співи лагідні

що обертаються на сум

від жару й безуму

зродилися із тайної матерії

людської мови

що згасає

вуста до фруктів що подібні

до вишень волошкових

таємної немов нежданий жаль

незримої

поза потоком скам’янілим

згасає

спускаючись у яму неокраю

на шиї ланцюги

надлами пам’яті

і в цюю саму мить похмурий небозвід

зродив веселки

місяця прибрав

і в цій гармонії

у цім конкретнім місці

закрив всі двері й вікна

притлумив шуми

і вимкнув серце зір

кармінне він знебарвив

і стер ім’я

і дату він позначив

його кінця.

 

Сайт Українці Бельгії висловлю вдячність Nèle Ghyssaert за надані матеріали.